Я посміхалася і вперше з моменту смерті коханого не звинувачувала себе за цю посмішку

Я посміхалася і вперше з моменту смерті коханого не звинувачувала себе за цю посмішку

Про те, що його не стало, вона дізналась на першому місяці вагітності. Неділю назад наша дівчинка народила. Козака, який дуже схожий на тата. Але ця пекуча біль……

Пост від Олести Колесник:

Ось воно, те саме "НАКРИЛО"...

Коли з мене дістали мого малюка і показали мені, я почала плакати. Навіть не так - ридати. Поки над мною робили усі маніпуляції і зашивали шрам від кесаревого розтину, я весь час ревіла, бо за дверима повинен був стояти мій Влад, а його там не було.

Потім, коли мені вже в палату привезли мою крихітку, я відчула таке полегшення... Я посміхалася і вперше з моменту смерті коханого не звинувачувала себе за цю посмішку. Я більше не хотіла плакати. Я відчувала коханого поруч, я відчувала його у своїм дитя. Мені було так легко, як ні разу з моменту смерті Влада.

Ми приїхали додому. Не багато часу знадобилося, щоб знову накрило... Я дивлюсь на дитину, на думку спадає як би радів чоловік - я починаю плакати. Я співаю малюку, розумію що це повинен був робити чоловік - я реву. Я думаю, що у такій ситуації коханий би зробив отак, а у такій отак, а от тут би він мені допоміг, а от тут би обійняв, а от тут би забрав дитя, щоб я поспала - і я реву... Я дивлюсь на його фото - реву.

Сьогодні ходили до педіатра. Я стою, одягаю малого після огляду, а медсестра задає звичайнісіньке питання для внесення данних про чоловіка... Мене як кип'ятком ошпарило. Мене застопорило і я застигла. Я спитала, чи потрібні ці питання, якщо тато загинув... Вона не одразу зрозуміла і продовжила щось питати. Коли я повторила, вона вибачилася, пояснивши, що ні як не очікувала такої відповіді і розгубилася, і що навіть не знає, що в такій ситуації казати...

Прийшла додому і знову почала плакати...

Я ніби бачу якийсь паралельний світ, де він живий, ніби відчуваю його, але коли повертаюсь в реальність, стає нестерпно боляче. Чому десь там?! Чому не тут?! Чому я?! Чому моє дитя?! ЧОМУ??!!! Чому здійснюється завжди те, чого так боїшся?!

Я не хочу порад, чи якоїсь жалості до себе. Я просто хочу поділитися тим, що я переживаю. А поділитися можу лише тут з вами.

Я так хочу сказати, що я справляюсь, але мені так його не вистачає 😭😭😭
———————-

Ми маємо дбати про сім’і героїв 🙏
Бо вони подбали про нас

Збір на подарунки діток:
Рахунок Фонду
БО «БФ Маємо Жити»
UA823052990000026009043613599
EGRPOU 44928126
Призначення: благодійний внесок

Read more

Народжені після смерті героя не є дітьми героя? Дружини полеглих – про біль своїх дітей

Народжені після смерті героя не є дітьми героя? Дружини полеглих – про біль своїх дітей

Чому важливо, щоб про загибель батька дитині повідомляли рідні? Чим дитяче горювання відрізняється від горювання дорослих? Як змінюються ролі дітей після втрати батьків? Чому малята, народжені після загибелі батька на війні, не вважаються дітьми полеглих героїв? Відповіді на ці питання дають учасниці другого випуску «Родинного подкасту» Меморіалу – дружини полеглих воїнів

Діяльність фонду розширяється

Діяльність фонду розширяється

Дорогі дружини наших Героїв- Янголів.Фонд «Маємо Жити» створив для вас затишний простір, де кожна з вас знайде підтримку, розуміння та допомогу. Ми знаємо, наскільки важливо мати поруч людей, які поділяють ваш біль і готові допомогти віднайти сили жити далі. Приєднатись кожна може по посиланню, тільки обовʼязково потрібно при вступі

До діточок приходив Миколайчик

До діточок приходив Миколайчик

Тисячі очей засяяли вчора вранці, бо до діточок приходив Миколайчик. Втратити татуся на війні, це як залишитись без даху над головою, можеш хапатись тільки за спогади, а у деяких діток і спогадів нема, тільки фотографії на родинному дереві та теплі спогади матусі, яка береже їх, як зіницю ока та розказує,

Чому відпустила? Як жити із втратою і не знецінювати біль | Родинний подкаст із дружинами героїв

Чому відпустила? Як жити із втратою і не знецінювати біль | Родинний подкаст із дружинами героїв

Платформа пам'яті Меморіал презентує перший випуск «Родинного подкасту». Троє жінок, які втратили на війні чоловіків, діляться своїм досвідом переживання втрати. Вони відповідають на запитання, які ніхто не наважується ставити дружинам полеглих героїв. Юлія Селютіна, Оксана Боркун і Любов Василів розповідають про те, чому дружин полеглих героїв не варто