Я посміхалася і вперше з моменту смерті коханого не звинувачувала себе за цю посмішку
Про те, що його не стало, вона дізналась на першому місяці вагітності. Неділю назад наша дівчинка народила. Козака, який дуже схожий на тата. Але ця пекуча біль……
Пост від Олести Колесник:
Ось воно, те саме "НАКРИЛО"...
Коли з мене дістали мого малюка і показали мені, я почала плакати. Навіть не так - ридати. Поки над мною робили усі маніпуляції і зашивали шрам від кесаревого розтину, я весь час ревіла, бо за дверима повинен був стояти мій Влад, а його там не було.
Потім, коли мені вже в палату привезли мою крихітку, я відчула таке полегшення... Я посміхалася і вперше з моменту смерті коханого не звинувачувала себе за цю посмішку. Я більше не хотіла плакати. Я відчувала коханого поруч, я відчувала його у своїм дитя. Мені було так легко, як ні разу з моменту смерті Влада.
Ми приїхали додому. Не багато часу знадобилося, щоб знову накрило... Я дивлюсь на дитину, на думку спадає як би радів чоловік - я починаю плакати. Я співаю малюку, розумію що це повинен був робити чоловік - я реву. Я думаю, що у такій ситуації коханий би зробив отак, а у такій отак, а от тут би він мені допоміг, а от тут би обійняв, а от тут би забрав дитя, щоб я поспала - і я реву... Я дивлюсь на його фото - реву.
Сьогодні ходили до педіатра. Я стою, одягаю малого після огляду, а медсестра задає звичайнісіньке питання для внесення данних про чоловіка... Мене як кип'ятком ошпарило. Мене застопорило і я застигла. Я спитала, чи потрібні ці питання, якщо тато загинув... Вона не одразу зрозуміла і продовжила щось питати. Коли я повторила, вона вибачилася, пояснивши, що ні як не очікувала такої відповіді і розгубилася, і що навіть не знає, що в такій ситуації казати...
Прийшла додому і знову почала плакати...
Я ніби бачу якийсь паралельний світ, де він живий, ніби відчуваю його, але коли повертаюсь в реальність, стає нестерпно боляче. Чому десь там?! Чому не тут?! Чому я?! Чому моє дитя?! ЧОМУ??!!! Чому здійснюється завжди те, чого так боїшся?!
Я не хочу порад, чи якоїсь жалості до себе. Я просто хочу поділитися тим, що я переживаю. А поділитися можу лише тут з вами.
Я так хочу сказати, що я справляюсь, але мені так його не вистачає 😭😭😭
———————-
Ми маєм дбати про сім’і героїв 🙏
Бо вони подбали про нас
Приєднуйтесь і даруйте діткам полеглих героїв крихітку щастя.
Збір на подарунки діток:
Рахунок Фонду
БО «БФ Маємо Жити»
UA823052990000026009043613599
EGRPOU 44928126
Призначення: благодійний внесок
Якщо через Приват 24
То напряму на картку Фонду
4246001003551573
